- " Освіта є частиною значно більшого плану, створеного для побудови суспільства загального добробуту, основною ідеєю якого є не залишати нікого позаду".
- "В описі фінської школи ви не зустрінете рейтингу найкращих результатів, імен успішних студентів або вчителів на мармурових плитах".
- "Діти й підлітки повинні мати рівні можливості ходити до школи, незалежно від їх статі, місця проживання або соціально-економічного становища їх сімей".
Арі Покка "Вищий клас. Шкільне управління по-фінськи", 2017 р.
Місія сучасної вечірньої школи:
- забезпечити рівний доступу до освіти всім бажаючим, незалежно від віку, соціального статусу, стану здоров’я, ступеня навченості;
- формувати індивідуальну траєкторію розвитку кожного учня на основі його потреб і можливостей з максимальним урахуванням природних особливостей та обдарувань дітей;
- розвивати ініціативу та самостійність учнів у всіх видах діяльності;
- сприяти соціалізації учнів, формуючи їхні життєві компетентності, уміння самостійно вирішувати проблеми;
- спонукати до свідомого вибору майбутньої професії шляхом проведення профорієнтаційної роботи;
- забезпечити психологічно комфортні умови для учнів та вчителів;
- створити умови для творчого розвитку кожного вчителя, його самореалізації у професійній діяльності.
З ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВЕЧІРНІХ ШКІЛ
Поява шкіл має давню історію. Ще за античних часів та існування Київської Русі визначилися доступні форми засвоєння знань та перші базові дисципліни, які удосконалювалися протягом століть. Наближенню їх до сучасних вечірніх шкіл сприяв соціаліст-утопіст Р. Оуен (1771–1858). Він виступив із пропозицією, за якою всі працюючі діти повинні навчатися у школах (на той час у суспільстві активно використовувалася дитяча праця), та приклав багато зусиль для розв’язання проблеми освіти дітей, поєднання їх навчання з продуктивною працею. Оуен вбачав необхідність зв’язку теоретичних занять з трудовими не тільки для покращення способів виробництва, але й для удосконалення юної особистості. Цю ідею він частково реалізував у практиці роботи вечірньої школи при фабриці для працюючих підлітків та молоді 10–17 років; для робітників і їх сімей проводились вечірні лекції, бесіди та культурні розваги.
В Україні до XVIII століття не було особливої різниці між різними типами шкіл (братські школи, колегії, школи єзуїтів, василіан), а з кінця цього століття основними стали гімназії й реальні училища. Новим кроком у розвитку освіти в Галичині став крайовий закон “Про упорядження народних шкіл”, прийнятий 2 лютого 1885 р. У третьому розділі цього закону передбачалося створення при народних школах курсів доповнюючого навчання як продовження народної початкової школи. Заняття проводилися у вільний від роботи час по 4–6 годин на тиждень. Подальший розвиток такої форми здобуття освіти підлітками та молоддю знайшов відображення у галицькому крайовому законі 1895 р., який запроваджував курси додаткового навчання при кожній школі.
Перші недільно-вечірні і вечірні школи для дорослих, що здійснювали початкове навчання, з’явилися в 19 столітті. Ліквідація неграмотності дорослого населення після революції 1917 р. дала широкий розвиток різним формам загальної і професійної освіти. У 20-х рр. організовані вечірні школи різного типа: школи грамоти, школи селянської молоді, загальноосвітні і професійно-технічні курси, які дозволяли трудящим здобувати освіту без відриву від виробництва.
Система єдиної трудової школи в УРСР (1921 р.) зрівняла різні типи середніх навчальних закладів. Випускники 5–7 класів семирічної школи могли продовжувати навчання у професійних школах і технікумах (з два-, три-, чотирирічним навчанням), робітничих факультетах. У 1930–1932 рр. було здійснено перехід на повну загальноосвітню десятирічну освіту, але семирічні школи продовжують функціонувати.
У роки Великої Вітчизняної війни (відповідно до постанов Ради Народних Комісарів СРСР “Про навчання підлітків, що працюють на підприємствах (червень 1943 р), і “Про організацію вечірніх шкіл сільської молоді ” (червень 1944 р.) стала створюватися мережа загальноосвітніх вечірніх шкіл робітничої молоді і шкіл сільської молоді. У повоєнні роки значного поширення набули вечірня і заочна форми навчання. У вечірніх школах освіту здобували представники робітничої й селянської молоді, які не мали можливості навчатися в роки війни або мусили рано розпочати трудову діяльність. З 1958 року такі навчальні заклади отримали назву вечірніх (змінних) середніх загальноосвітніх шкіл.
Загально-освітні вечірні (змінні) середні школи створювалися з метою забезпечення доступу дорослих та трудової молоді до повної середньої освіти, навчання без відриву від трудової діяльності. Заняття у вечірніх школах проводилися у денний і вечірній час залежно від умов (змінності) виробництва. Значна частина учбового матеріалу була розрахована на самостійну роботу учнів. У місцях, де кількість учнів була недостатньою для організації вечірньої школи, створюються окремі вечірні класи при загальноосвітніх школах.
Навчальний рік у міських вечірніх (змінних) школах тривав 36 учбових тижнів по 19–22 годин у тиждень, у сільських – 28 тижнів по 25–27 годин у тиждень. Заняття відбувалися 3–4 рази в тиждень. 1969/70 н. р. в СРСР було понад 10 тис. вечірніх (змінних) шкіл (у тому числі 8,5 тисяч міських), у яких навчалося близько 4 млн учнів (з них 2,8 млн – у 9–11-х класах) і працювало 367 тисяч вчителів.
У Станіславі вечірня школа з’явилася у 50-х роках, а у гірській місцевості Прикарпаття на початку 70-х. Відповідно до чинного законодавства, державою забезпечувалися умови для навчання працюючої молоді (на підприємствах були облаштовані навчальні класи, де вчителі вечірніх шкіл проводили заняття; учні-робітники на період навчання (занять, сесій) отримували зручний графік роботи, звільнялися від роботи із збереженням заробітної плати тощо). 1986 року вийшла Постанова Ради Міністрів № 202 “Про стан і заходи щодо поліпшення роботи вечірніх і заочних шкіл, яка зобов’язувала “посилити відповідальність керівників трудових колективів за додержання встановленого порядку надання передбачених законодавством пільг особам, які успішно навчаються без відриву від виробництва; посилити увагу трудових колективів, профспілкових комітетів підприємств, установ і організацій до питання удосконалення роботи вечірніх і заочних шкіл, створення працюючій молоді сприятливих умов для продовження освіти, здійснення широкого громадського контролю за навчанням молодих працівників”. Сьогодні у суспільстві втрачені тісні правові та моральні зв’язки між закладами освіти та виробництвами, трудовими, профспілковими колективами, послабилась відповідальність за майбутнє молоді. За часи ринкової економіки, скорочення виробництв, економічної кризи значна частина молоді вимушена самостійно вирішувати непрості економічні проблеми. З багатьох причин працедавці не зацікавлені відпускати молодих робітників на навчання, не мають бажання їм допомогти. В Україні функціонує понад 200 вечірніх шкіл, де навчається 45 тисяч учнів.
Cьогодні на Прикарпатті функціонує 3 загальноосвітніх вечірніх шкіл (Косівська, Рожнятівська, Богородчанська.).
Згідно проведених досліджень у цих навчальних закладах їх учні обирають вечірню школу тому, що зручний для навчання час (90,4% від усіх респондентів), матеріальні проблеми у сім’ї (47,3%), одруження або вагітність (31,5%), конфлікт у денній школі (9%), за станом здоров’я (6,5%). Серед учнів вечірніх шкіл 34,4% одружених, 30% мають дітей, 35% учнів мають значну перерву у навчанні, а 65% – низький рівень матеріальних статків родини. Більшу частину свого часу учні вечірніх шкіл витрачають на роботу (47,5%). Майже 24% їхнього часу припадає на навчання у вечірній школі (з них на дорогу до навчального закладу – 4% (деякі консультпункти знаходяться на відстані 5–6 км від дому учнів). Значний обсяг навчального матеріалу учні мають засвоїти самостійно, проте вечірні школи сьогодні не можуть їх забезпечити необхідною кількістю підручників (в середньому обсяг навчальної літератури цих шкіл такий: 10 клас – 65%, 11 – 52%, 12 – 45%).
Учень вечірньої школи зазвичай має низький рівень усвідомлення необхідності знань, навчальних умінь, наполегливості у досягненні вищого рівня саморозвитку, а тому не зумів самореалізуватися у денній школі; його основний мотив навчання – атестат. Випускник вечірньої школи – це учень, який за час навчання здобув середню освіту, набув впевненості у собі, професійно самовизначився і прагне до самоствердження, об’єктивно сприймає суспільство і готовий до змін, спроможний легко адаптуватися у новому колективі, національно свідомий та патріотично налаштований громадянин.
Учителі вечірньої школи – високоосвічені педагоги, тонкі психологи, розуміють власну професійну значущість, зацікавлені у результатах своєї роботи, добросовісні, відповідальні і чуйні люди. Їх робочий час – це аудиторна робота (29%), фахове самовдосконалення та підготовка до занять (47%), розробка загальношкільних заходів (14%), дорога до НКП (10%). Ці педагогічні працівники щодня реалізують особистісно-орієнтовний підхід у навчанні школярів – вони не тільки вміють добре пояснити навчальний матеріал і спонукати учня працювати на занятті, а й “відвойовують” кожного з них у вулиці. Педагоги вечірніх (змінних) шкіл на власному ентузіазмі вирішують проблеми цієї частини молоді. В Україні сьогодні багато нагальних проблем, проте за умови свідомого ставлення до системи вечірніх шкіл, багатьох з них можна було б уникнути.
Функціонування вечірніх шкіл сьогодні абсолютно виправдане, оскільки згідно із чинним законодавством кожен громадянин України повинен отримати повну середню освіту, проте внаслідок різних поважних причин не завжди може це зробити разом з однолітками в денній школі.
Вечірні (змінні) школи – гнучка система здобуття знань, кваліфікованої педагогічної та психологічної допомоги, знаходження однодумців та друзів, самореалізація та проведення вільного часу сучасними юнаками та дівчатами
Вечірня школа - це навчальний заклад, здатний швидко адаптуватися до соціальних умов. Саме ми маємо досвід використання різноманітних організаційних форм навчання, навчальних режимів, варіантів комбінацій загальної та професійної освіти.